Легенда про зміїне серце

Радек Рак (нар. 1987 р.) – один із найпотужніших авторів сучасної польської літератури, що має свій унікальний письменницький голос і неперевершений, справді магічний, стиль оповіді. Радек Рак є лауреатом низки літературних нагород – був двічі лауреатом премії ім. Є. Жулавського, лауреатом премії ім. Я. Зайделя, літературної премії «Ніка», премії «Шльонкфа» та премії Єврокону в категорії «Кращий роман».

Твори Радека Рака ювелірно поєднують магічний реалізм, побутовий роман і фентезі (із добре помітними етнічними мотивами) та часто інспіровані історією тих місць, де минули дитинство та юність автора, а саме польського Підкарпаття.

Народні легенди та міфічні істоти, міський простір і відомі персонажі з історії та літератури – все це сплітається в єдиний химерний світ, в якому не завжди збагнеш, де закінчується авторська уява і починаються неймовірні звиви реальної історії.

Відомий у себе на батьківщині як автор фентезійних романів та оповідань, Радек Рак у «Легенді про зміїне серце, або Другому слові про Якуба Шелю» вийшов за межі жанру, створивши філософську притчу про багатство й бідність, щирість прагнень та облуду, кохання та пристрасть – саме життя, яке не жартує та не прощає необережності з бажаннями.

За основу твору Радек Рак узяв реальну історичну подію – селянське повстання 1846 року, що спалахнуло в західній Галичині, тоді – території Австрійської імперії. Свавілля шляхти штовхнуло простих людей на погроми, точну кількість жертв яких досі ніхто не знає. Найвідомішим ватажком повстанців був Якуб Шеля – його письменник і зробив центральним персонажем свого роману. Але не слід чекати від твору реалістичної розповіді про формування майбутнього народного месника. Бо Радек Рак майстерно обходить це кліше, оточуючи свого героя мавками, відьмами, чаклунами й чортами.

Його химерна оповідь, ніби сплетена з численних легенд, розповідає про дорослішання Якуба, його внутрішні пошуки та страждання мовою метафор і надзвичайно яскравих образів. Врешті головний персонаж книжки очолить повстання селян, але й тут автор вдасться до несподіваного прийому, щоб, іронізуючи, порушити питання: «А що таке правда?»