Остання подорож Сутіна

Ральф Дутлі написав біографію одного з найпотужніших художників-експресіоністів першої половини ХХ століття Хаїма Сутіна, ретельно опираючись на скупі спогади сучасників. Де документальних свідчень забракло, приходила на допомогу емпатія автора. Роман «Остання подорож Сутіна» – напрочуд поетична і зворушлива розповідь про невситимий творчий голод, золоту паризьку богему 1920-х років, дружбу з Модільяні і кохання до двох жінок, а також про найвищу ціну, яку доведеться заплатити за непереборне бажання малювати.

Хаїм Сутін (1893-1943) – художник-експресіоніст білорусько-єврейського походження, більшу частину життя прожив у Франції.Народився в багатодітній єврейській родині і від дитячих літ мав єдину пристрасть – малювання. Після коротких періодів навчання в художніх школах Мінська і Вільнюса у двадцятилітньому віці подався до Парижа, де перші роки жив у мистецькій колонії «Вулик». Там він міцно потоваришував з Амедео Модільяні, який за короткий період їхньої дружби встиг намалювати декілька портретів Сутіна. У Парижі Сутін постійний відвідувач Лувру, куди ходить вчитися у великих майстрів Рембрандта, Курбе, Шардена. Життя у злиднях закінчується завдяки американському мільйонерові Барнзу, який взявся скуповувати десятки картин Сутіна і запровадив в американських мистецьких колах достоту моду на Сутіна. Вже в 1929 році про ХаїмаСутіна з’являється перша мистецтвознавча монографія. Після смерті Модільяні Сутін одержимий бажанням зафіксувати на полотні смерть – звідси безліч натюрмортів зі справді мертвою натурою: оселедці, фазани, обпатрані кури, оббіловані зайці, бичачі туші. Саме одне із зображень бичачої туші продали 2015 року на аукціоні Крісті за рекордну для цього художника ціну – понад 28 мільйонів доларів. Прославився Сутін і своїми неспокійними пейзажами та портретами, насамперед дитячими. Сутін, дитинство і юність якого минули в постійному голоді, мучився від виразки шлунка, яка і стала для нього в роки німецької окупації Франції смертельним вироком. Операція запізнилася. За деякими спогадами на цвинтарі Монпарнас над його труною стояла одна людина – Пабло Пікассо.