Під подушку чи під ялинку? Антропологічне дослідження свят

Путівник у світ різдвяно-новорічних традицій

Кінець року неможливо уявити без прикрашання ялинок, шарудіння подарунків, запаху мандаринів, заспіву колядок, вертепної ходи, тематичного декору і відчуття дива. Ми віримо, що до нас завітає святий Миколай і залишить гостинець. Байдуже, під подушкою, під ліжком чи на підвіконні...

Згодом ми зберемося родиною на Різдво — з кутею, дванадцятьма стравами й колядками: хтось на 25 грудня, хтось іще звично на 7 січня. На Новий рік дехто, можливо, ще чекатиме на Діда Мороза, хтось на Санту, а інші просто обміняються подарунками, привітаннями й побажаннями. Але для кожного це особливий період, коли підбиваємо підсумки року, намагаємося намітити цілі на наступні 365 днів і відчути магію єднання, надії й любові.

Навколо круговерті зимових свят, окрім магічності, завжди присутні питання й історичної складової. Яких символів сповнене традиційне й сучасне українське Різдво? Чому ми чекаємо Миколая і який він має зв'язок із Сантою? Хто такий Дід Мороз і чи правда, що він — повністю продукт радянської культури? Коли українці почали прикрашати ялинку і чи можна казати, що вона заступила собою дідух? Як співіснували практики святкування Різдва у містах і в селах? Як формувалися нові канони свята під впливом радянської влади й у часи незалежності?

Зимові свята — це сімейні традиції, віра в диво, смаколики й подарунки. Ґрунтовне дослідження антропологині Дар'ї Анцибор «Під подушку чи під ялинку» допоможе вам дізнатися, як і коли ці уявлення утвердилися.

• Ви знайдете відповіді на запитання, як виникли й розвивалися традиції зимових свят на території України.
• Допоможе розібратися у міфах, що утворилися довкола постаті Діда Мороза.
• Подарує відчуття ностальгії за магією свят, яку всі так чекали в дитинстві.

Через популяризацію серед народу різдвяних містерій неписьменному селянству дохідливо й наочно доносили догмати християнського вчення. Водночас нав’язувалися «регламентовані» церковні колядки замість народних, які часто-густо мали дохристиянські сюжети й далекі від християнства традиції виконання. Тож, так чи інакше, різдвяні звичаї поширювалися. Десь завдяки народній традиції, яка освоювала містерії, вертепи і ялинки, десь уже більше завдяки церкві, яка зрозуміла, що варто очолювати процеси, поки вони не вийшли з-під контролю остаточно. Простіше було заохочувати вірян ставити вдома ялинку як нагадування про Едем і переосмислювати її декорування на християнський лад.

Треба згадати, що любов до салютів і петард справді дуже давня, і в Європі вона сягає Середньовіччя. На українські землі феєрверки ввійшли в моду у XVIII столітті. Провести новорічний салют доручали Генеральній артилерії. За ці кілька днів вона витрачала до половини річного запасу пороху й петард. Козацькі феєрверкери не лише вправно стріляли з гармат, але й фігурно викладали вензелі з ініціалами гетьмана та іменитих гостей із порохових свічок і ґнотів. Розваги з салютами були популярні протягом наступних століть. Через пережитий під час війни досвід для українців ці звуки є такими тригерними, що наразі важко уявити, коли феєрверки знову асоціюватимуться зі святом. Тим часом гучне святкування — це й досі одна з головних особливостей не лише європейської новорічної ночі. У XVIII - XIX століттях по всій Європі стріляли й підпалювали порох. Про гучні стрілянини в різних українських містах часто згадують в історичних і літературних джерелах. Наприклад, публіцист Павло Морозов, писав про одеський звичай стріляти з рушниць і пістолетів усю ніч напередодні Різдва й Нового року. Але так було лише до 1825 року, далі традиція затихла. Окрім цього, довго жив звичай розстрілювати кутю з рушниць на Водохрещу.

…законодавицею різдвяних мод (і взагалі всього шаленства довкола Різдва — від декору вашої піжами до оленів на ґанку) стала Америка... В Україні все почалося раніше, ніж у США, але через війни, голод і радянську окупацію в нас просто не було шансів продовжувати те, що так яскраво зароджувалося в XIX столітті. Звісно, магазини реагували на сезонний попит, тож різдвяний маркетинг і в нас — далеко не сучасне явище. Вже з 1830-х років у Київ, Одесу, Харків та інші великі українські міста завозили фабричні іграшки, які замовляли з-за кордону або з тодішніх імперських столиць. З часом з’явилися місцеві майстри, готові робити картонажі, коників, візочки для ляльок, музичні інструменти та іграшки на замовлення. У Києві з 1834 року цим зайнявся німецький ремісник Кордес, що потім переросло у справді прибуткову справу і власний магазин на Хрещатику.

Первинно практики обдаровувати одне одного на Різдво не існувало. Її пов’язали з біблійною оповіддю про трьох волхвів уже згодом. Спочатку символічні дарунки дітям пов’язувалися саме з Миколаєм Мирлікійським.

Сьогодні чимало українців вірить, що Миколай — споконвічний, органічний, питомий, автентичний, словом, наш справжній дарувальник. Натомість Дід Мороз — штучно створений у радянські часи дідуган-покруч. Проте насправді все було набагато заплутаніше, а тому цікавіше. На слов’янських теренах Миколай мав свої особливості, і дуже важливо це розуміти, щоб скласти повну картинку.