Роздуми посеред вершин

На противагу пристрасті Юліуса Еволи в намаганні пізнати духовні й метафізичні висоти людської думки знаходимо в нього й інший конкретний і практичний аспект особистих зацікавлень, а саме: філософ-традиціоналіст у двадцятих і тридцятих роках XX століття займався найризикованішим альпінізмом, здійснюючи підйоми найвищого, шостого, рівня складності, здіймаючись на зледенілі вертикальні схили гір. Про такий свій досвід він писав у виданнях, опублікованих у видавництвах, які спеціалізувалися на цій тематиці (Rivista Mensile del Club Alpino Italiano), і в пресі, адресованій звичайним читачам (щоденне видання Il Lavoro d’Italia, Corriere Padano, Il Regime fascista, Рим), не тільки вміло перетворюючи власний досвід у світлі мітологізму, символізму й високої духовності, але й поєднуючи його з повсякденним життям, з тими змінами, що відбувались у суспільстві, і з новітнім трактуванням політики.

У п’ятому, оновленому, виданні, відредагованому й доповненому цією збіркою, яке вперше побачило світ 1974 року за погодженням з автором, знаходимо 20 текстів, що з’явились у період між 1927 та 1942 роками, а окрім цих, ще й два з післявоєнного періоду, коли наш філософ уже був прикутим до ліжка, що дають нам змогу залічити «Роздуми посеред вершин» до класичної літератури, яка описує гори, хоча це й твір sui generis.

Такого роду досвід, як не раз стверджував Юліус Евола, є водночас дією і спогляданням, результативним реагуванням – за умови, що «альпінізм не прирівнюється до гірського ремесла» (1933) – з тим, щоб позитивно дивитись в очі негативним проявам світу, станом на цю мить.

«Сучасній цивілізації притаманне намагання будь-що поглинути героїчний зміст життя. Усе в ній намагається мовби механізувати, сприяти конформізації, свідомому та керованому розчиненню у загалі істот, яким притаманні різноманітні потреби й кожна з яких не є самодостатньою сама в собі: демон мегаполіса робить закам’янілим усяке життя, позбавляє притомності все, що здатне дихати, забруднює будь-яке живе джерело» (1927)…