Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису - Марія Титаренко

Покладатися на муз — тактика аматорів. А ось тримати натхнення під контролем — це вже справа профі. Як це зробити? Регулярно прокачувати свої творчі м’язи. Тільки не поспішайте у спортивний зал. Ця книжка для тренування з креативного письма.

Письменниця, експертка з комунікацій й медіадослідниця Марія Титаренко зібрала 50 різноманітних авторських вправ із творчописання. Як побудувати текст? Як знайти власний стиль? Як перевірити самого себе? І нарешті — як писати ще краще? За допомогою різних технік і прийомів ця книжка допоможе вам прокачати власні навички.

Легкий стиль, цікаві вправи і навіть експерименти — з цим тренажером не так далеко  до омріяних «кубиків», а можливо навіть і «пулітцерів». 

Чому варто прочитати книжку «Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису»?

• Книга містить 50 різноманітних вправ, спрямованих на тренування креативного письма. Зокрема на вироблення та увиразнення авторського почерку (читача), розуміння принципів конструювання тексту, пропрацьовування різних технік та прийомів творчописання.
• Дозволить прокачати власні навички писання, знайти свій стиль та знайти самого себе.
• Письменниця, експертка з комунікацій й медіадослідниця Марія Титаренко за 19 років викладання зібрала 50 різноманітних авторських вправ із творчописання.

Про Марію Титаренко:

Марія Титаренко — письменниця, членкиня PEN Ukraine, есеїстка, журналістка, медіадослідниця. Засновниця Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ (2012). Кандидатка наук із соціальних комунікацій. Стипендіатка програми імені Фулбрайта (2008-2009). Доцентка Школи журналістики та комунікацій УКУ. Викладає теорію комунікацій, творчопис, сторитейлінг, драматургію науки, есеїстику, художній репортаж, Американську літературну журналістику, публічний виступ та ін.

Цитати:

Колір — це окрема мова. Колір у тексті промовляє на різних рівнях: буквальному, фізіологічному, психологічному, символічному, онтологічному. Колір задає настрій, глибину, тло й акценти, контрасти і контури, гру відтінків і світлотіней, геометрію, динаміку, ритм, ох, чого він тільки не задає. Безколірних текстів не буває (навіть якщо ви геть забули за кольоропис у тексті!) І навіть якщо ви писали сірим по сірому (пригадуєте з першої вправи цього розділу, хто так чудив?), це теж неперевершений ахроматичний кольоропис! 

Мати Василева! Мої родичі на Полтавщині через речення рясно сиплють прислів’ями й приказками, що просом. А я сиджу, рота роззявивши, і тільки очима глипаю. Сиджу ото і думку гадаю, як цей свій дефіцит фразеологізмів лікувати і як контролювати їхній достатній рівень у крові? Бо тільки біля тих, хто безупинно афористить, гостро відчуваєш власний «авітаміноз».

Ми живемо в морі метафор. Які континенти воно омиває? У діапазоні скількох градусів слова вважаються теплими? Від чого осліп сліпий дощик? Як зважити важке серце чи не порізатись гострим болем? З деякими метафорами ми вже так зжилися, що, як і риба у воді, не бачимо цієї води. Чи хтось ще сприймає ніжки столика чи ручки дверцят як метафору?