Храми веселощів

Новий історичний роман Кейт Аткінсон “Храми веселощів” запрошує читача в лабіринти нічного життя і кримінального світу міжвоєнного Лондона. У місті, яке тільки починає оговтуватися після Першої світової війни, ті, кому пощастило вціліти, намагаються взяти від життя все.

У лондонських нетрях королева нічних клубів намагається зберегти свою кримінальну імперію від наступу конкурентів і руки закону. Бібліотекарка з драматичним минулим розшукує зниклих дітей. Чесний поліцейський розслідує низку загадкових убивств і бореться з корупцією в наскрізь прогнилій лондонській поліції. Через збіг обставин їхні шляхи перетинаються, внаслідок чого зміниться кілька доль і карта кримінального світу Лондона.

Чи встигнуть вони запобігти новим смертям, захистити своїх людей і відстояти те, у що вірять? Чи вдасться їм усім дожити до ранку в місті, де особи королівської крові збираються в одних клубах з найнебезпечнішими бандами, чутки про прокляття гробниці Тутанхамона переплітаються з кримінальною хронікою, річка переповнена торговим флотом і потопельниками, і всі веселяться до світанку, крім тих, хто уже загинув?

Інші книжки авторки

• «Руїни бога», Кейт Аткінсон, «Наш Формат», 2023 рік
• «Життя за життям», Кейт Аткінсон, «Наш Формат», 2023 рік
• «За лаштунками в музеї», Кейт Аткінсон, «Наш Формат», 2023 рік

Цитати з роману Кейт Аткінсон

Життя треба — для того, щоб проживати, а не записувати. У кінцевому підсумку залишиться тільки гора паперу, яку комусь доведеться позбутися після твоєї смерті. Можливо, наше завдання в житті — бути забутим, а не залишитися в пам’яті.

Тіньове життя Лондона з усім його брудом і блиском розгорталося в нічних клубах, особливо в «Аметисті» — яскравому діаманті у серці нічного життя Сохо. Фробішера обурювала не аморальність, танці, спиртне й навіть не наркотики. Останньою краплею стали дівчата. В Лондоні почали зникати дівчата. За останні кілька тижнів пропало щонайменше п’ятеро, і це тільки ті, про кого він дізнався. Куди вони поділися? Він підозрював, що дівчата заходили у клуби Сохо й більше їх ніхто не бачив.

«Пересічні» громадяни й бандити перетиналися в «Аметисті» з особами королівської крові — вигнанцями й тими, хто ще не втратив престол, казково багатими американцями, індійськими й африканськими принцами, офіцерами, письменниками, художниками, оперними співаками, диригентами, зірками сцени Вест-Енду, а також хористами й хористками — і не було в Англії, а може, й у всьому світі місця, де могли зустрітися стільки різних станів, бо навіть в Епсомі під час дербі такого не траплялося. Неллі, на відміну від багатьох чи навіть більшості, не мала упереджень. Вона не дискримінувала за кольором шкіри, статусом чи расою. Маєш гроші на квиток — можеш заходити в її королівство. Для Неллі цінність чоловіка — чи жінки — вимірювалася наявністю грошей.

Одяг з неї зняли й акуратно склали біля її ніг. Сукня, спіднє, один сріблястий черевичок. У таких черевичках ходять на танці. Сукня легка та блискуча, мовби дівчина щойно вийшла з вечірки, але це нічого не означає: Лондон — одна нескінченна вечірка. Сліди помади на вустах вказували, що у воді вона пролежала недовго. Зважаючи на течію, можливо, її річкова подорож була короткою. Звичайно, жодних документів. Великий синець на скроні квітнув бузком. І маленька срібна підвіска на тонкому ланцюжку на шиї.