Український архітектурний стиль. Візії, модуси, століття

Монографія Андрія Пучкова – перше в архітектурознавстві дослідження такого явища як ‘український архітектурний стиль’. На думку автора, цей стиль складається з чотирьох візуальних проявів (модусів стилю): форм сільської архітектури (хата, дерев’яний храм), українського мурованого бароко XVII–XVIII століть (православний храм), українського архітектурного модерну (злам ХІХ–ХХ століть) та українського архітектурного необароко (1910-ті – наш час).

Автору вдалося виявити, що магістральний і найбільш чисельний конгломерат архітектурних форм – українське бароко, переважно сакральне, – зазнавши європейського впливу і ставши самостійним, збагатило європейську культуру новітніми формами, відтак – прийомами мистецької гри.

Доведено, що український архітектурний модерн, користаючи з архаїчних форм сільської архітектури, спочатку жваво формував міську тканину (Полтавське губернське земство Василя Кричевського), згодом «повернувся» в село формами земських шкіл, вростав у міську тканину миргородськими курортними спорудами Опанаса Сластьона.

Показано, що українське архітектурне необароко, живлячись мурованими формами XVII–XVIII століть, творчо їх перероблюючи, упродовж ‘радянського’ ХХ століття зберегло головні ознаки стильового модусу бароко (забудова Хрещатика), який разом із іншими модусами і модуляціями стилю становить модель осібності питомо українських архітектурних форм в архітектурній сім’ї Східної Європи.