Заздрість. Сумна пристрасть

"Заздрість — єдиний із семи смертних гріхів, який ніхто ніколи не хоче за собою визнавати"

Елена Пульчіні

Заздрість... Вона завжди виникає з порівняння. «Чому він/вона може, а я — ні?» — запитуємо ми себе подумки, кидаючи злий погляд на іншу людину. Запитання виявляє нашу неповноцінність, а тому ніколи не може бути поставлене вголос.

Це гріх Люцифера, що заздрить людині, гріх Каїна щодо Авеля, гріх Яго щодо Отелло, але також гріх Гримільди щодо Білосніжки. Порок зазвичай несе насолоду, але не заздрість, яка є отрутою душі та породжує муку й страждання: людина шаленіє, коли бачить щастя та благополуччя інших, сприймаючи це як приниження свого існування й ознаку власної невдачі.

Від Античності до сучасних демократичних суспільств, де заздрість знаходить свій ідеальний ґрунт, від казки до телевізійних новин наших днів — авторка розповідає про метаморфози цієї «гіркотної» пристрасті, що отруює взаємини, позбавляє власного «Я», паралізує життєву силу і навіть здатна призвести до насильства, коли перетворюється на ресентимент.

Цитати про книжку:

"Це питання, мені здається, про яке потрібно навіть у школі починати говорити. Такі книжки дають більш широке й узагальнене розуміння того, чому саме так відбувається. Авторка підійшла дуже ґрунтовно до написання і вдалася до грецької мудрості, середньовічних гріхів, пристрасті нового часу, паталогії демократії. Вона настільки детально пройшлася по моментах, які, мені здається, проживав фактично кожен з нас", — українська письменниця і дипломантка Міжнародного конкурсу "Коронація слова 2019" Наталія Чайковська.