Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію

Ця книжка розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Такі свідчення нерозривно пов’язані з особистостями оповідачів, з їх багатогранними «я» — тож ці історії в першу чергу про людей, а не про хвороби. Ще одна тема, яка виступає тлом і контекстом до ділення — складна і суперечлива історія психіатрії, і зокрема — її відображення в архітектурі, яка стає дзеркалом суспільних і медичних настроїв.

«Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?» — це запитання запрошує стати свідками: уявно переступити поріг психіатричної лікарні, вислухати чужі переживання, побачити, як вони перестають бути незрозумілими і відлякуючими, стаючи натомість частинами загальнолюдського досвіду.

Чому варто прочитати книжку «Нікого немає в лісі»?

• Збірка есеїв та художніх репортажів на тему історії та сучасності психіатрії, ментального здоров’я та його порушень у медичному, соціальному, філософському та культурному контекстах.

• Через свідчення окремих людей авторка розповідає складну історію психіатрії та психічних розладів, пояснює останні не лише з наукової точки зору, а й показує, як вони вплетені у культуру, духовність і світосприйняття, що зрештою стають не чимось невідомим і страшним, а частиною загальнолюдського досвіду.

• Торкається табуйованих тем, відтворює справжнє життя медиків і пацієнтів психіатричної лікарні.

• Авторка — професійна лікарка-психіатриня, що торкається табуйованих тем, відтворює справжнє життя медиків і пацієнтів психіатричної лікарні. Книжка написана на основі її персонального досвіду.

Цитати:

«Невідомий/Невідома» — так зазвичай пишуть на титульній сторінці історії хвороби, якщо про особу немає жодної інформації. Таке часто трапляється у психіатричних лікарнях: людину привозить карета «швидкої», поліція чи просто небайдужі перехожі, їй очевидно потрібна допомога, але з собою не має жодних документів, вона не може назвати свого імені або ж називає стільки різних імен і прізвищ, що, найімовірніше, кожне із них є вигадкою. Її шпиталізовують, лікують, а далі починається майже детективна робота з пошуку хоча б когось, хто б міг щось про неї знати, її рідних людей, які, якщо пощастить, також шукають її. У кращих випадках таки вдається когось знайти, але трапляється, що людина так і залишається Невідомою — і осідає у лікарняному відділенні, як у чистилищі, без можливості рухатись кудись далі. Проводить тут роки, десятиліття, день за днем, аж до самої смерті, до спочинку під хрестом із тим же написом — Невідомий/Невідома, а з відомого — тільки дата смерті.

Депресія — не тільки розлад психіки, вона впливає і на тіло. Через неї стає фізично важко рухатися або ж навпаки — в поєднанні з нестерпною тривогою вона спричиняє безцільну метушливість, хаотичність, яка не має іншої мети, як зменшити внутрішню напругу. Людина не може їсти (або ж їсть надто багато), не може спати (або ж спить по шістнадцять годин), не може відчути свого тіла (або ж перебільшено чутлива до всіх його внутрішніх процесів, що навіює віру в існування якоїсь смертельної недуги). Ті, кого вона спіткала, стають схожими на казкового Кая, якому друзки із зачарованого дзеркала потрапили в око та серце: світ, люди, майбутнє, вони самі бачаться їм через призму химерного скла, і ніхто не може переконати у зворотному: я сам (чи сама), нікого немає навколо.

Немає якогось універсального рецепта, як скерувати пацієнта до психіатра так, щоб це не образило. Єдине, що можна, — це бути людиною і розуміти, що поруч із тобою так само сидить людина, яка має почуття і якій важко. Яка злиться не тому, що вона погана чи поганий ти, а тому, що їй тепер дуже і дуже складно в житті, і вона себе перестала відчувати взагалі. Тому важливі довірливі стосунки, варто говорити так, як є, не приховувати діагнозу: ваші симптоми не пояснюють не тому, що я — поганий лікар, не тому, що у вас щось невідоме, а тому, що вони мають іншу причину. І вам треба більше відпочивати, гуляти, приділяти часу собі.