Повний кінець *на думку астрофізиків

ВХОДИТЬ ДО СПИСКУ ВИЗНАЧНИХ КНИЖОК 2020 РОКУ ЗА ВЕРСІЄЮ NEW YORK TIMES

НАЗВАНА НАЙКРАЩОЮ КНИЖКОЮ РОКУ ВИДАННЯМИ:

* THE WASHINGTON POST * THE ECONOMIST * NEW SCIENTIST * PUBLISHERS WEEKLY * THE GUARDIAN

Усі ми хоча б раз замислювалися про кінець світу. Однак сьогодні наші уявлення про нього сформовані значною мірою кінематографом та художньою літературою.

У своїй книжці «Повний кінець» Кейті Мак, американська астрофізикиня, розповідає про 5 можливих сценаріїв кінця світу — не лише нашої планети, а й усього Всесвіту, — з наукової точки зору.

Ми знаємо, що у Всесвіту був початок. Після Великого вибуху він перейшов від стану надщільності до всеосяжного шару космосу із розпеченої плазми у формі куль — перших зірок та планет. На одній із таких планет за дивним збігом обставин зародилося життя...

Але там, де є початок, має бути і кінець. Мак стверджує: він може настати будь-коли, в будь-який день. Що це означатиме для нас і чи є нам сенс складати плани на наступні вихідні, якщо все може раптово скінчитися в один момент?

• Авторці вдається з гумором та іронією піднести здавалося б важкий і незрозумілий матеріал з різних галузей знань — фізики, математики, космології та астрофізики популярно і зрозуміло. Цікаво буде навіть тим, хто досі уникав подібної літератури через страх нічого не зрозуміти;
• Мак чітко структурує книжку і надає в ній 5 можливих сценаріїв кінця Всесвіту, серед яких велика криза, теплова смерть, великий розрив, вакуумний розпад та сплеск;
• Поєднує пояснення складних наукових теорій із прикладами із нашого повсякденного життя, тим самим показуючи — наука скрізь навколо нас, вона не просто полегшує нам життя, вона і є життя;
• Книжка має ще й філософський підтекст, авторка змушує замислитися над важливими для кожного питаннями: що я насправді роблю зі своїм життям? Чим це все закінчиться? Чи буде в цьому сенс через багато років?

Кейті Мак — теоретична космологиня, астрофізикиня і доцентка університету штату Північна Кароліна. Досліджує темну речовину, вакуумний розпад та епоху рейонізації.

Про наше «зараз»:

У космології немає чіткої концепції поняття «зараз». Точніше, ваше «зараз» прив’язане безпосередньо до вас, до того, де ви знаходитесь і що робите. Яке значення буде у фрази «ота наднова зараз вибухає», якщо світло ми бачимо зараз, і споглядати за вибухом зірки можемо у цю мить, але те світло йшло до нас мільйони років? По суті, процес, який ми спостерігаємо — вже далеко в минулому, але що відбувається з тією зіркою, яка вибухнула, в нашому «зараз», ми побачити не можемо, і не зможемо ще мільйони років. Тобто для нас її «зараз» — не теперішнє, а майбутнє.

Про один з багатьох варіантів кінця всього:

Десь за чотири мільярди років Андромеда й наша рідна галактика Чумацький шлях зіткнуться, і так розпочнеться неймовірне світлове шоу. Зірки хаотично вилітатимуть з орбіт, лишаючи по собі зіркові потоки, що витонченими арками протягнуться крізь космос. Завдяки різкому зіткненню галактичного водню почнеться маленький сплеск зірконародження. У центральних надмасивних чорних дірах, де до цього нічого не відбувалося, займеться газ. Ці діри зустрінуться в центрі подій і по спіралі увійдуть одна в одну. Хаотичний клубок газу й зірок пронизуватимуть потоки потужного випромінювання й високоенергетичних частинок, а центр нової галактики Чумандромеди освітиться розжареними радіаційними променями з виру приреченої матерії, що летітиме в нову, ще надмасивнішу чорну діру.

Про гравітацію та що з нею не так:

Ідея того, що всі фундаментальні взаємодії можуть бути різними аспектами одного явища у надзвичайно високоенергетичному середовищі — ключ до реального розуміння того, як працює фізика. В нас живе надія, що у світі є якась теорія всіх теорій — теорія всього — яка об’єднує всі сили фізики елементарних частинок і гравітації й пояснює практично все.

Але поки що гравітація в цю гру грати не хоче. У нас є непробивна, експериментально підтверджена теорія електрослабкої взаємодії (об’єднання електромагнетизму й слабкої ядерної взаємодії). Крім того, маємо вже кілька дуже цікавих напрацювань у бік Теорії великого об’єднання, в якій об’єднуються електрослабка й сильна ядерна взаємодії. Але щоразу, як ми намагаємося вписати в цю картину гравітацію, її слабкість усе руйнує. І навіть якщо на це не зважати, гравітація й квантова механіка (яка описує роботу всіх інших сил) явно суперечать одна одній у передбаченнях, наприклад, щодо того, що має відбуватися на краю чорної діри. Якби ми знайшли спосіб узгодити гравітацію з іншими силами — це б надзвичайно допомогло.