Я люблю Діка

Після вечері з харизматичним академіком на ім’я Дік, Кріс — художниця, яка стоїть на порозі сорока й бореться з творчою кризою, — раптово піддається вихору пристрасті. Вона не може забути цю зустріч і разом із своїм чоловіком занурюється у гру: надсилає Дікові листи, у яких переплітаються жага, іронія, мистецькі експерименти й філософські роздуми. Відповіді не надходять, але для Кріс це листування стає точкою неповернення — її одержимість перетворюється на спосіб мислення, де особисте поступово переходить у публічне, перетворюючи нав’язливе захоплення на нову форму філософського досвіду.