Не вагітна

Це може бути ваша сусідка, яка щоранку виходить на пробіжку, блогерка, за якою вам подобається слідкувати у соцмережах, або навіть близька подруга. Усі вони можуть виявитися жінками, які безуспішно намагаються стати мамами

Роман «Не вагітна» створений на особистому досвіді авторки. Понад п'ять років невдалого планування вагітності стають болісною, місцями смішною, але відвертою історією про молоду жінку, яка мріє про материнство.

Про соціальний тиск і походи до лікарів, нетрадиційну медицину і спроби штучного запліднення, подвійне життя у соціальних мережах, еміграцію і повернення в Україну — цей автобіографічний роман порушує чимало непростих тем. Але найголовніше питання — чи треба народжувати, щоб стати мамою? І авторка знайшла цю відповідь: і у житті, і у романі «Не вагітна».

Каріна Саварина — кіноманка, любителька постійно вчитися, а ще – змінювати країни проживання. З дитинства мріяла стати письменницею, вела сотні щоденників, вчилася на бухгалтера, а згодом понад десять років працювала журналісткою і редакторкою. І зрештою, здійснила свою мрію, написавши автобіографічні романи «Не вагітна» та «Мам», які уже стали бестселерами в Україні.

• Написана від першої особи, вона розкриває непрості теми жіночого безпліддя, соціального репродуктивного тиску і усиновлення.
• Занурює у внутрішній світ героїні, яка безуспішно намагається завагітніти.
• Може стати підтримкою для тих, хто пережив схожий досвід, а для тих, хто ні — розповісти, що насправді криється за потужним бажанням мати дитину.

Я планувала, що через рік після весілля ми станемо батьками і це вже будуть зовсім інші розклади. Або хоча б завагітнію, і ми заляжемо перед ноутом, ввімкнемо серіал, їстимемо морозиво, ніжно роблячи руками кола на моєму пузі. Але виросло в мене не пузо, а страждання, воно висіло чорною хмарою над моєю головою і скрізь переслідувало.

Зворотною стороною долоні я витирала сльози і не хотіла визнавати, що я серед жінок, які не можуть. Моя дитина десь літає, вона просто чекає потрібної миті. Раптом ввімкнули світло, загудів холодильник, телевізор почав балакати, годинник показував 22:22. Мама подала мені серветки зі столу і пішла на кухню. Клацнув чайник.

Після сніданку я лежала у ванній і надувала живіт, який визирав з-під білої піни пупом догори. У двері квартири гучно постукали. У великому місті сусіди майже ніколи не приходять і знати ви їх не будете. І коли хтось до вас стукає у двері, ви підстрибуєте, як попкорн на сковорідці, з переляку, бо скоріше за все ви когось знизу затопили. Я швидко загорнулася в халат і побігла до дверей.