Команданте

«Ми — італійські моряки, у нас за плечима дві тисячі років цивілізації, і саме так ми чинимо». Таку відповідь командир підводного човна Сальваторе Тодаро дав грос-адміралу Третього Рейху Карлу Деніцу після того, як у 1940 році врятував екіпаж бельгійського торговельного судна. За законами війни команданте мав усі підстави потопити це судно й потопив, а от за законами моря, мусив урятувати потерпілих у кораблетрощі й урятував. Це був непростий вибір. Його не розуміла власна команда, його не зрозумів навіть бельгійський капітан, бо сам навряд чи б так учинив, хоч після війни цей капітан з частиною врятованого екіпажу приїхав до Ліворно привітати вдову Тодаро і встановити меморіальну дошку на надгробку свого рятівника.

Історія про людську гідність і благородство, які проявив Тодаро і якими пройнявся навіть командир англійського конвою, пропустивши його субмарину в напрямку Азорських островів. Чому Едоардо Де Анджеліс та Сандро Веронезі нею зацікавилися? Відповідь ви знайдете в передмові, сьогодні історія команданте Тодаро набуває нового звучання, знову війна, знову екзистенційні питання: чи є місце людяності на війні? Чому ж наш ворог виявляє таку тотальну жорстокість? Утім, на сторінках «Команданте» немає моралізаторства, є натомість чудова оповідь про реальні події і реальних людей, які уможливлювали неможливе, про команданте Тодаро, якого називали магом, який лікував біль у хребті йогою, читав індійські трактати та вчив перську мову. До речі, за іншими джерелами його відповідь Деніцу була більш зухвалою: «У декого, на відміну від мене, немає двох тисяч років цивілізації за плечима».

Роман «Команданте» доповнює однойменний фільм, прем’єра якого відбулася у 2023 році на відкритті Венеційського кінофестивалю, але прозовий твір розкриває цю історію глибше й цікавіше, хоч концептуально й збігається зі сценарієм. Той випадок, коли фільм дивовижно чудовий, але книжка все одно краще!